Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета – викохати її для життя серед людей.
Довіряйте дитині. Розтлумачуйте те, що вона робить, із кращого, а не з гіршого боку. Залишайте за нею право на помилки. Тільки припускаючись помилок, дитина набуває вміння самостійно їх виправляти.
Не ставтеся до дитини зневажливо. Людина змалечку повинна відчувати свою значущість. Лише тоді з неї виросте творча, впевнена у своїх силах, відповідальна особистість.
Будьте терплячими, ставтеся терпляче до дитячих поривів: по-перше: розвиток особистості – випробування не лише для Вас, батьків, але й для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов’ю. По-друге: Ваша нетерплячість – ознака слабкості, перший показник невпевненості у собі.
Будьте послідовними у своїх вимогах, однак запам’ятайте: успіх у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю.
Потурбуйтеся про те, аби Ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоряджень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху вчаться самостійності.
Виключіть зі своєї практики вислів: "Роби, як я наказую", замініть цю форму вимоги іншою: "Роби, тому що не зробити цього не можна, це принесе користь". Дитина має звикнути діяти не за вказівкою, а тому, що це доцільно, розумно, потрібно для чиєїсь вигоди.
Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що Вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину із сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою є сьогодні. Це допоможе швидше опанувати ази батьківської мудрості.
Пам’ятайте, що для дитини Ваше ставлення до своїх батьків є найкращим прикладом того, як треба ставитися до Вас!
Організовуйте сімейне життя таким чином, щоб не лише Ви мали обов’язки перед дитиною, а й вона перед Вами. Дайте їй зрозуміти, що Ви також потребуєте її посильної допомоги.
Чому у підлітковому віці діти зі спокійних, лагідних перетворюються на некерованих, декілька причин:
Агресивність фіксується, коли діти за соціальним і психологічним статусом не відповідають своєму віку – ще не засвоїли правил спілкування та поведінки в суспільстві. Це часто трапляється в сім’ях , де дитина одна – ризик, що вона виросте егоїстом.
Спалах гніву, незадоволення виникають у відповідь на намагання дорослих принизити, образити, підкорити своїй волі.
Агресивність може бути рисою характеру, яку дитина успадкувала. Таким дітям важко в будь-якому колективі. Грубістю може вважатися влучний гумор підлітка.
Версия для печати